1. |
Казочці кінець
02:22
|
|||
|
Зимове небо, як на зло
Ракета розірве надвоє
І на додачу феєрверки
На нім залишили рубці.
Я пропускаю всі дзвінки —
Низький заряд на телефоні.
І падав сніг, як п'яний лох
Біля під'їзду з ключами в руці.
У дні коли усе їм сходить з рук,
Коли докурюю до букв
Згадаю затишок забутий.
Біда не в тім, що час й слова назад не повернути.
Ні!
Біда у тім, що сам заплутався
Серед тенет,
В цій маячні.
|
||||
2. |
Про свободу крик щосили
03:27
|
|||
|
Про любов ніжний спів,
Про свободу крик що є сили.
Феєрверк давно догорів.
Та скільки міст ще повинно згоріти?
Разом,
Пліч-о-пліч,
Вперед. Крок за кроком.
Поки ми разом це не кінець.
А той хто прийшов в катівських вбраннях —
Хай спочиває на наших мечах.
Гнів розквітає під сонцем в серцях
Коли бенкет за стінами дворця.
Де з переляком у очах
Усі царі відмінять бал щойно забачивши наш стяг.
Коли звучить безвольній массі реквієм,
Замість брехні короля.
Хай серед цих руїн,
Дай, Боже, нам нових світанків,
Щоб ми не згинули в пісках в кінці шляху,
Бо цей примарний затишок пісочних замків
Своєю волею ніяк я не збагну.
|
||||
3. |
Панські діти, псяча кров
03:09
|
|||
|
Опале листя за вікном
Засипало перон.
Поїхав потяг.
По собі залишив, що було.
Я у вагоні сам один
І тільки голос в голові
Знов починає монолог.
Розкажи про комфорт,
Щось приємне скажи,
Зав'яжи мені очі,
Я повірю у все лише з твоїх слів.
Аби надлишок рими
Не міг передати
Єдиної правди
Серед моря пропаганди.
Єдиної правди, яку розіп'яли.
Її розіп'яли на потіху рабів.
Скажеш мені, шо я геть здурів
І будеш права, бо затягує в вир
Наш корабель, який ще й горить,
А я на дно іду разом із ним.
В той час, як Європа оголює кості
Давай затуляти вуха і очі
Руками,
Напоспіх.
Забувши змити кров з них.
|
||||
4. |
Мовчав Заратустра
02:33
|
|||
|
Тримайся давай подалі від цього
У ящику з надписом «обережно крихке»,
На дачі за містом,
Чи десь на балконі,
На зйомній квартирі,
Чи ще хуй зна де.
Зранку пильно до дрібниць,
Із докором німим в зіницях,
У дзеркало криве дивись, що є з уламків склеєне.
В занедбаній руїні, що ти назвав оселею,
Чи ще яким конструктом ефемерним.
Коли прозрів та все в тумані,
Безпека є лише в крихкій омані,
І виправданням не резон тридцять тисяч чеських крон.
І вже не заспокоює порядок та закон.
Ці рани не загояться,
З бинтів не зникне кров під гасла ні про шо.
|
||||
5. |
Ситуація під контролем
02:35
|
|||
|
Виходимо. Приїхали. Кінцева.
Зупинка на якій уже чекає блаблакар.
Під погляди приїжджих та місцевих
Новобудовами Тернопіль обростав.
На виїзді із міста, дорогою на Львів
Машина перекинеться під наш фальшивий спів.
Про ДТП ні слова у новинах.
Єдині свідки тут — лише поля.
І ниви з ними просто були збоку, —
Зійдуться неодмінно з горизонтом,
Їх накриває сніг.
Ховає розуміння
Де небо порівнялось з ґрунтом,
Де закінчилася земля.
|
||||
6. |
Лист додому
01:58
|
|||
|
Набридло, знаєш, груднем жати жито
І вижидати винограду в січні,
Тягнутись знову на дебелій притчі
Назад у вічність, мов сценічний витязь.
Як марива, щоб слово сторожити, твої торкання. Як кошмару причет.
Як ті тополі, спогадом ґотичні, що їх не можна летом пережити.
Тож як нам бути? Нам, що не існуєм
ні у моїм, ні у твоїм майбутнім?
Невже назавжди євшан-зіллям струїм
мою струнисту кров, кровисті будні?
Закам'янієм в далечі облудній, як випрозореностарі статуї.
|
||||
7. |
Ще глибший рів
03:02
|
|||
|
Широка ріка, над нею палають мости.
Короткі ці сни, та на жаль вони віщі.
Міст гнеться під тиском, як дешева вішалка,
А ти, навіжена, — тимбільше.
Не птахом вгору, а градом додолу,
З народження в трупних плямах.
Не птахом вгору,
Листами додому,
Які ніхто не відправить.
Юність, що живе мить
Ще коротшою стала —
Вона тоне тепер в солених очах Європи, яку лихоманить.
Давши привід появі траншей та мінних полів
Вздовж цих, тепер, безлюдних берегів.
Пізно клеїти пір'я на крила розп'ятих орлів
Тим хто напоспіх копає цей рів,
Тим хто копає цей рів...
Наші обійми були відкриті тільки для вітру, який сміливо здуває вугіль з каторжних кайданів.
|
||||
8. |
Jasenovac
05:01
|
|||
|
Найродючіша земля —
Це мармурові плити,
Якщо вона в руках кремля.
Через це їм не дано зростить ніхуя.
Тільки цифри.
Та їхні імена.
Хай сотні гектарів чорнозему
Залишаються у страшному сні,
Тих хто залишиться, навіки, лежати у цій землі,
Щоб я вів свій плуг над кістками мертвих.
Барак — їхній дім,
Взірець для них це ГУЛАГ,
Розстрільні списки як розваги на свята.
Мертвим не муляє в потилиці куля.
Фінал для них один —
Це Ясеноваць номер два.
|
||||
If you like ФРН, you may also like:
Artificial Bouquet
by Frail Body
New on Deathwish, explosive screamo from this Illinois band, full of scalding riffs and searing vocals.
go to album
Derramar | Querer | Borrar
by MASSA NERA
Massa Nera makes '00s-style screamo that strikes a balance between delicate intricacy and heavy passion.
go to album
Ataraxy
by Sadness / To Be Gentle
Atmospheric black metal band Sadness and experimental screamo band To Be Gentle channel intense emotions on this split single.
go to album
Eve Beeker of screamo band To Be Gentle stretches her solo work in new experimental directions on this EP, a meditation on gender & healing.
go to album
Toronto band Respire deliver a post-hardcore tour de force on the largest scale possible, orchestrally rich and incessantly uncompromising.
go to album
Crashing female-fronted hardcore perfect for afternoon slump revival.
go to album
The Italian hardcore group’s latest is a powerful, claustrophobic album that rarely lets up its mathy, metallic assault.
go to album
